Відправлено: 17.12.09 15:11. Заголовок: Поезія

Якщо хтось хоче виставити свої чи чужі вірші, які "зачепили за живе" - вам сюди.

 Відправлено: 17.12.09 15:17. Заголовок: Відкрив цю тему з ті..

Відкрив цю тему з тієї причини, що випадково попав на один сайт, і зустрів там такі непоганенькі вірші (рідною мені українською). А оскільки вірші реально непоганенькі, а форум наш шкільний - то чому б не розмістити тут те найкраще, що є там (бо не гарантія, що ви, шановні відвідувачі, як і я випадково попадете на той сайт).

ОСЬ ЦЕЙ САЙТ (його кнопульку я виставив на форумі як подяку і визнання).

А нижче я розміщу декілька віршів з нього (сподіваюсь, автори не будуть проти ).

 Відправлено: 17.12.09 15:18. Заголовок: Я хтів життю кінець ..

Я хтів життю кінець зробить

Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирваться з ярма
Твойого чару - та дарма!
Зусиллям всім неперекір
У мні трусливий, підлий звір
Бунтуєсь, плаче, мов дитя, -
Сліпая привичка життя,
Прив'язання до тих кутів,
Де я не жив, а животів,
До праці, що з'їдає дни,
А замість рож дає терни,
До того краю, що, мов смок,
Із серця ссе найкращий сок,
Аж висхне віра в нім жива, -
Тоді отрути долива.
Я чую се - не варто жить,
Життям не варто дорожить,
Тебе утративши навік,
Я чую се - єдиний лік,
Се кулька в лоб. Та що ж, хитка
Не піднімається рука.

Увесь свій жаль, увесь свій біль
Хтів я в одну звернути ціль,
В один набій страшний, як грім,
Зібрать свою всю силу в нім
І вилить голосно, мов дзвін,
Остатній спів, страшний проклін,
Такий проклін, щоб мерзла кров,
В ненависть зстилася любов,
Змінялась радість в темний сум,
І щоб краси не бачив ум,
І щоби уст цурався сміх,
І від повік би сон відбіг,
Тюрмою б весь зробився світ
І в лоні мами гиб би плід -
І сей проклін, душе моя,
Хотів на тебе кинуть я
За насміх твій, за весь твій чар,
За той болючий, клятий дар -
З тернових колючок букет.
Та в серці мойому поет
Бунтуєсь, плаче, мов дитя,
Для нього ти краса життя,
Струя чуття, пісень пора -
Проклін у горлі завмира.

LOVE

 Відправлено: 17.12.09 15:20. Заголовок: забувай... так прос..

забувай...
так просто забувай
кохання
утоплене гірким мовчанням
убите в зародку життя
забувай...
не оглядайся вже назад
там лиш пропасть
там ніч чорніша ворона лишилась
хоч може іскра розгорілась
тим полум’ям бажання
тим ніжним спогадом страждання
тим доторком твої очей
і легким подихом лиш до плечей...
забувай...
Не повертай
Не повертай дорогою назад
Не оглядайся
Не картай
Душі розбитої знемогу
Що у відчаї шукала того
Необережного ковтка
Напою ніжності й тепла
Забувай
Колючий погляд в світлий рай
Жадання стримані порогом
Очей задуманих тривогу
Необережний доторк рук
Зітхання пристрасті із губ
І нерозпізнані слова
Здавлені на дні старого джерела
І не шукай
Відвертості бентежного запою
Ріки бурхливої без жодного спокою
Єднання душ в солодкім забутті
Й перехрестя ліній у імлі
Не повертай
Не оглядайся
Не картай
А просто забувай…

 Відправлено: 17.12.09 15:21. Заголовок: А ти пішов… Не відає..

А ти пішов…
Не відаєш, не знаєш,
Як всі думки в кулак збираю,
В терпінні тихо промовчу
А у душі так голосно кричу
Не йди, спинися, не тікай
Мою любов не відпускай
Ти знаєш важко довіряти
Відверто все тобі сказати
Коли не знаєш майбуття
В душі шалене каяття
За гріх не зроблений устами
За спів мовчанки поміж нами
За щирість ночі й тихий сум
За ніжний шепіт наших дум
І серце рветься без упину
Щоб зупинитись на хвилину
Щоб відродити мить чудес
Та слова не линуть до небес
Лиш спогад привидом блукає
І чи зустрінешся із ним не знаю,
Бо ж ти пішов...

 Відправлено: 17.12.09 15:34. Заголовок: Хай буде легко... ..

Хай буде легко...

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

 Відправлено: 17.12.09 15:37. Заголовок: Щойно ми народились...

Щойно ми народились...

Щойно ми народились,
Нам вручили по ложці
І сказали: в майбутнім
Вас чека бочка з медом.

Треба йти прямо-прямо
Треба йти й не звертати,
Й ви побачите бочку
Й буде в бочці тій мед.

Й от, здається, збулося -
Ми по вуха в тій бочці,
І було б все, як треба,
Тільки в бочці - не мед.

Юрко Позаяк